Плід людини - її милосердя  

Сьогодні Церква промовляє до кожного християнина словами Христа: «Будьте милосердні, як Отець Мій милосердний» (Лк. 6, 36). Важливим є те, чи ми відгукнемось на цей заклик і творитимемо вчинки милосердя, а чи, пропустивши Господні слова повз вуха, так і не прокладемо їм шляху до наших сердець.

Багато людей, напевно, вже мають сформоване уявлення про милосердя, однак часто воно побудоване на хибних стереотипах і веде дорогою зачерствіння серця, егоїзму, ненависти, духовного занепаду.

Свята правда про милосердя міститься у Святому Письмі: воплочений Бог стає Взірцем та Учителем милосердя, несучи в собі його повноту. Він своїм життям і хресною смертю засвідчив невичерпну та безмежну любов до нас. Без любови немає милосердя. Господь через євангелиста Матея промовляє: «Люби Господа Бога твого всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша і найперша заповідь. А друга подібна до неї: люби ближнього твого, як себе самого» (Мт. 22, 37-39). Ніхто не може любити Бога, не люблячи свого ближнього: «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших, – ви Мені зробили» (Мт. 24, 40).

Задумуючись над життям кожної людини, варто застановитись над тією миттю, коли «Син Чоловічий має прийти у славі Отця свого з ангелами своїми, і тоді віддасть кожному згідно з його ділами» (Мт. 16, 27), замислитись над тим, чи зможемо ввійти у число праведників, до яких будуть звернені слова Господа: «Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від сотворення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене» (Мт. 25, 34-36). Тож не є випадковим заклик Церкви, учительки праведности, до сповнення діл милосердя!

У Євангелії від Йоана Христос говорить: «Ось що вам заповідаю: щоб ви любили один одного!» (Йо. 15, 17). Саме у цій заповіді віднаходять свій початок діла милосердя. Адже якщо любиш, то чи не поділишся із ближнім тим, що маєш, чи не пожертвуєш останнім, лише б це якось допомогло дійсно потребуючій людині? А чи, коли справді любиш, не поділишся із ближнім, який є у лікарні, краплинкою своєї уваги, просто відвідавши його? Те ж саме можна сказати і щодо в’язня, який залишається людиною, створеною на образ і подобу Божу. Ми не повинні цього забувати і трактувати в’язнів як істот «нижчого сорту», які не потребують і не мають права на нашу увагу. Відомі численні випадки, коли людина тільки після потрапляння до в’язниці замислювалася над сенсом життя і намагалася змінитися, народившись для Господа. І великою мірою від кожного з нас залежить, чи це станеться, а чи, відчувши наше неприйняття та відкинення, людина зупиниться у духовному зрості.

У моменти страждання існує найбільша потреба у підтримці. Прикутий до ліжка хворий потребує не лише ліків, призначених лікарем, але і невидимих духовних ліків. Вони – щиросердечна людська увага, любов та присутність поруч – несуть у собі незмірний цілющий характер. Досить часто це може стати найкращим способом для зцілення людини. Того ж, хто подає руку підтримки хворому, «Господь підтримає його, недужого, на ложі: увесь біль його відніме в його недузі» (Пс. 41, 4). Ось що говорить про опіку над нужденними та хворими Мати Тереза: «Доглядаючи хворих та потребуючих, ми торкаємось зболеного тіла Христа […]. Наші очі мусять бути сповнені віри, щоб ми могли побачити Христа у спотвореному тілі й брудному одязі, за якими ховається найпрекрасніший із людських синів».

Поряд із ділами милосердя для тіла Церква говорить про діла милосердя для душі, якими є: грішника навернути, невіжу навчити, у сумніві порадити, сумного потішити, кривду терпеливо зносити, образу з серця прощати, за живих і померлих молитися. Чинення цього можна назвати загартовуванням душі у праведності та стійкості щодо викликів сучасного суспільства, яке переповнене гріхом. Ми мусимо бути свідомими того, що, як християни, повинні стати на сторону Христа і – з допомогою Його всеохоплюючої ласки і благодати, а своєї доброї волі – повернутись обличчям до Нього, а не до гріха. Господь запрошує до діалогу, співпраці, вічного життя, знову і знову наголошуючи на любові до ближнього. Любов є всесильною, вона не має меж. Тож зрозумілим, що нею знищується байдужість і породжується турбота про ближнього з побажання йому лише добра. А що є найбільшим добром та даром для людини, як не життя з Богом! Важливо це усвідомити та практикувати, шукаючи Господа. Віднайти ж Його – значить, звільнивши серце від гріха, приготувати гідне місце для Христа. І коли ми самі вправлятимемось у цьому, слід  не забувати про ближнього, який, можливо, ще не зробив кроку до примирення з Господом і так потребує нашої допомоги. Власним прикладом маємо засвідчити практику справжнього християнського життя, яке у майбутньому буде запорукою життя вічного. Добрі християнські вчинки можуть стати чудесними актами любови, що розбивають кайдани зачерствілих сердець, полонених гріхом. Такі вчинки звільняють ув’язнене серце ближнього для свободи з Богом і у Бозі.

Ще одним могутнім чудодійним засобом милосердя є щира молитва. «Бог промовляє в тиші серця, а ми слухаємо. А потім ми звертаємось до Бога з глибини наших сердець, і Бог слухає. Це слухання і це звертання є тим, чим повинна бути молитва – єднанням із Богом, єднанням з Ісусом», – так про молитву говорить Мати Тереза. Вона, відкривши джерело любови у Господі, випромінювала з себе любов, творячи діла милосердя. Мати Тереза понад усе мала Христа, тож і знаходила Його у кожній людині. Своїми вчинками та молитвами навертала людей, зцілювала їх своєю увагою та утверджувала у вірі. Ця глибока постать стала наочним прикладом наслідування Христа, Його вірною слугинею та показала взірець людської співпраці з Господом у сповненні найбільшої заповіди – заповіди любови до Бога та ближнього.

Сьогодні можемо йти стопами Матері Терези і стати відданими слугами Господніми. Для цього не обов’язково їхати до Індії, Африки чи инших країн у пошуках потребуючих. Вони є всюди, в цю хвилину, тут і тепер. Варто лише поглянути на світ очима серця, сповненого любови, у якому замешкав Господь і щомиті промовляє: «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя»    (Мт. 5, 7).

Валерій Гром