Єднаймося, бо усі ми - діти Божі!

 

Кожна людина у житті бачить соціальну нерівність і велику відмінність між людьми. Це зазвичай викликає обурення й запитання: чому все саме так?...  Чому одні доїжджають на роботу розкішним автомобілем, а инші – стоячи на одній нозі у переповненій маршрутці? Чому одні працюють в теплому офісі на зручному кріслі і в достатку, а инші день за днем, важко працюючи, прибирають місто від сміття і ледве заробляють на прожиття? Чому лише окремі люди мають можливість отримати хорошу освіту? Чому одні стають знаменитими музикантами, мислителями, спортсменами, а инші знаменитими… алкоголіками і наркоманами? Одні працюють пілотами приватних літаків, а инші водіями трамваїв…

Подібні запитання часто не дають нам спокою. Для того щоб не заплутатися, мусимо найперше зрозуміти, що існує відмінність між людьми за Божим задумом. Проте ця відмінність абсолютно не означає, що одні є «кращими», а инші «гіршими». Папа Лев ХІІІ у енцикліці «RERUM NOVARUM» наголошує на тому, що всі люди рівні перед Богом, але в житті відрізняються психічним, фізичним, інтелектуальним станом. Не всі мають такі самі  здібності,  таку  саму   пильність, здоров’я і силу. У свою чергу суспільне життя потребує різних людських прикмет. Кожна людина має своє покликання і є невід’ємною частинкою цього світу. Проте, як знаємо з власного досвіду, не все іде «гладко» у житті. Причина в тому, що людина стає деформованою і покаліченою через гріх. Властиво саме від гріха починаються ці «нерівності» між людьми і, найгірше, зникає любов…

Найбільша проблема полягає у тому, що ми забуваємо про єдність і сприймаємо світ немов посудину з мільярдами найрізноманітніших частинок, які ніяк не стосуються одна одної. Проте треба зрозуміти, що весь світ, все що у ньому є і кожна людина – це єдиний механізм, який функціонує у єдності, хочемо ми цього чи ні. Коли ми бачимо алкоголіка, то зазвичай відчуваємо відразу до цієї людини. І на запитання, «хто винен у тому, що він алкоголік?» принципово відповідаємо: він сам, а хто ж іще може бути винен?! Аналогічне мислення і щодо наркоманів, і щодо бездомних людей, і щодо «проблемних сімей» та инших подібних випадків. Ми звикли мислити у стилі «кожен сам за себе» або «що заслужив – те і маєш». Але залишмо суд Богові, бо лише Він знає, на що ми заслужили, і вернімось до земного світу, в якому всі ми – брати і сестри, одно у Христі Ісусі. Принцип «кожен сам за себе» є неприпустимим. Бог не подарував цей світ кільком окремим людям, а подарував його своїм дітям. Кожен із нас є дитиною Божою однаковою мірою має цей світ з усіма його благами. Проблема не у тому, що хтось багатий, а хтось бідний. Проблема не у соціальній рівності… а у любові! Якою є сьогоднішня любов? Мабуть, егоїстичною! Як часто ми думаємо про инших? Як часто намагаємось приглянутись до їхніх потреб і проблем? Як часто намагаємося допомогти? Спробуймо уявити, як би ми почувались, якщо б зараз в цей момент опинились на Страшному Суді і почули аналогічні запитання? Допомагати ближньому – це не простий обов’язок, – це друга заповідь любові! «Люби ближнього свого, як себе самого». Чи ми колись пробували любити ближніх так само, як себе самого? 
Що спонукає усіх алкоголіків, наркоманів і т.д. до такого вибору у житті? Погляньмо на світ в цілому, що ми бачимо? Сім’ї, де батьки зловживають алкоголем і тим самим сильно калічать дітей; мас-медія, що рекламує алкоголь у яскравих барвах; начальники, які затримують заробітну платню, а тим самим доводять до депресивного стану батьків, котрі не мають за що прогодувати дітей… Долю вини за такі покалічені життя инших несе на собі кожен із нас через свою мовчанку на «брудні» діяння світу. Багатьом із нас байдуже до проблем инших, головне, щоб «мені було добре». Чому, наприклад, викидаємо сміття з кишені не у смітник, а просто на дорогу чи клумбу? Чому вживаємо лайливі слова? Чому нищимо той великий Божий дар – світ і природу?

Сучасний світ поділяє суспільство на «корисних» і «некорисних» людей. Багаті, освічені, красиві, успішні, креативні люди завжди знаходять повагу і належне ставлення. Однак инша частина, яка має певні труднощі і проблеми, яка має свої особливі потреби, здається, нікому непотрібна, стоїть на марґінесі суспільства… Варто зрозуміти, що бідний – це дорога до неба для багача, якщо той вчинить йому милостиню. Ця єдність і любов між людьми є тим, що робить нас правдиво щасливими. Якщо ж ми закриваємося у собі, починаємо жити тільки для себе, то руйнуємо цю єдність і перекреслюємо любов. Тоді жити в світі стає справді важко… і таке життя втрачає свій сенс, бо тоді живемо, щоб померти…

Цей номер часопису присвячуємо тим людям, яких сучасне суспільство відкинуло на марґінес. Пропонуємо вам, дорогі читачі, наблизитись до їхніх проблем, щоб краще розуміти, а відтак могти діяти! Чинімо згідно з Божим задумом і Божими Заповідями! Живімо в єдності і любімо одне одного так, як це заповів нам Ісус Христос!

 


Володимир ЧАБАН
та колектив редакції