Відкинутість у суспільстві, як наслідок відкинутости в сім’ї

 

Ніхто не стане заперечувати, що сім’я – одна з найголовніших цінностей у житті кожної людини, а дитини – зокрема. Адже батьки – це, власне, ті люди, які першими своїй дитині відкривають світ, подають приклад зростання в ньому, і все життя цього маленького ангелятка в їхніх руках. І якщо правильно використати той Божий дар – сім’ю, тоді утворюється справді сімейна ідилія. Але, як не прикро, часто в житті трапляється зовсім не так. Дитина не може знайти в себе вдома чогось дуже важливого, що б вирішило всі біди і проблеми її та батьків. Ця річ ніколи б навіть не дала дитині передчасно подумати про якийсь такий вчинок, який міг би зіпсувати їй життя. Цю річ неможливо ні купити, ні продати, вона лише дарується... Цією річчю є любов. І найперше – любов від батьків.

Як кожна людина є індивідуальністю, так і всі сім’ї  та батьки є різними. Для того щоб глибше та детальніше зрозуміти проблему відкинутості у сім’ї, а також відкинутість у суспільстві, необхідно поглянути на різні типи стосунків у сім’ї. Отже, є дві основні категорії батьків. Одна з них складається зі звичайних, на перший погляд, батьків, які ніби забезпечують своїх дітей всім необхідним, дбають про задоволення їх матеріяльних потреб. Але вони настільки заклопотані своїми турботами чи думкою про наділення благами своєї дитини, що часто забувають про неї саму. Часто батьки думають, що найголовнішим та найціннішим з того, що вони можуть дати своїй дитині, є гроші.... Але чому нібито дорослі, розумні люди, які багато пережили і знають більше за своїх дітей, які, зрештою, також колись були маленькими та потребували батьківської опіки, не розуміють чи просто не хочуть розуміти, що дитині потрібні ВОНИ? Не усвідомлюють, що ніжні материнські руки, мужній голос тата, турботу і опіку таких рідних людей ніщо не може замінити, яким би дорогим і якісним воно б не було.

Мабуть кожен тато чи мама згадають декілька випадків з власного життя, коли до них підходила їхня дитина і хотіла щось спитати, порадитись, а у відповідь чула: «Пізніше, в мене немає часу». І от, коли таких випадків стається занадто багато, згодом у дитини зникає бажання щось розповідати, радитися з батьками. Адже коли ти декілька разів, намагаючись пройти навпростець, ударишся головою до стіни, то поступово починаєш розуміти, що цього не варто робити, краще знайти инший спосіб.

У таких батьків є ще одна проблема. Їдучи за тисячі кілометрів від свого сина чи доньки, вони забувають, ЩО ТАКЕ ДИТИНА. Гадаючи, що якщо дитині вже минуло сім років, то вона виросла з того віку, де все цікаво, батьки самі себе обманюють. Вони вважають, що коли накажуть щось підліткові, то дитина миттєво виконає їх волю. Таке трапляється вкрай рідко. Значно частіше діти, бачачи, що за ними немає жодного контролю, ніхто не карає за погані вчинки та ще й пересилає відповідні суми грошей, починають «пізнавати світ». А, як відомо, на шлях гріха й розпусти стати значно легше, до того ж молодих людей просто переслідують заманливі пропозиції скуштувати «райського життя». Такі пропозиції, а також сама ситуація, яка змушує людей ставати заробітчанами, так само є наслідком суспільної байдужости та відкинутости.

Кожна дитина шукає любові, щастя, поваги та розуміння, а також потребує поштовху до розвитку, що і покликана дати сім’я. Але є ще одна категорія батьків. Їх умовно можна назвати батьками, які також шукають. Ними є люди, які чи то через розчарування в житті, чи внаслідок такої ж відкинутости в дитинстві шукають свого життя в багатьох негативних залежностях, найчастіше – на дні пляшки. Для таких батьків дитина є небажаною, а иноді навіть зайвою. У зв’язку з цим виникли терміни «залежна родина» та «співзалежність». Обидва ці терміни описують родину, де є хтось залежний від алкоголю. Життя в ній непередбачуване і побудоване на запереченні та брехні. Заперечення того, що відбувається у родині, має нав’язливий характер. Дитині за таких обставин важко зрозуміти, що ж насправді навколо діється. Мало помічаючи потреби дитини, часто батьки не задовольняють їх взагалі. Як наслідок дитина постійно відчуває брак уваги до себе, в неї виникає цілком виправдане бажання, щоб нею займалися, помічали. Така занедбана і затуркана дитина, як правило, просто не бачить иншого способу показати себе і… теж наслідує усі хиби поведінки своїх батьків. Подальший розвиток подій можна передбачити.

Звичайно ж є ситуації, коли дитина сама знаходить в собі сили і бажання власноручно вибратися з того життя і стає хорошою. Але все ж таки найчастіше трапляється зовсім не так...

Не маючи захисту з боку сім’ї, діти, підростаючи, почувають себе зайвими та небажаними також і в суспільстві. Відчуваючи покинутість та забутість, молода людина намагається знайти хоча б когось, хто виявлятиме турботу стосовно неї. Найчастіше тими людьми стають такі ж «відкинуті». А в основному в таких гуртках панують алкогольна залежність, куріння, наркоманія, хаотичні та безвідповідальні статеві стосунки та ще багато різних виявів суспільних негараздів. Так ці особи перетворюються у відкинутих суспільством людей, які сприймають жорстокість та несправедливість за звичні речі та згодом стають їх носіями. І таких випадків, коли, прагнучи показати свій внутрішній протест та привернути увагу батьків, діти потрапляють у страшну небезпеку, є безліч.

Про це завжди потрібно пам’ятати, адже саме ми творимо це суспільство, саме ми є його складниками, а тому ця проблема великою мірою стосується і нас. Змінити все й одразу неможливо, але власним прикладом можемо змінити життя та врятувати від занепаду багато стражденних і беззахисних сердець.

 

Валентина Глєбова