Спільнота взаємодопомоги "Оселя"

 

Проблема безпритульности у наш час є дуже актуальною. У кожному місті України можемо не докладаючи зусиль поглядом відшукати людей, котрі порпаються у смітниках, одягнені в те, в чому ходили ще наші дідусі та бабусі. Ці особи опинилися на «узбіччі» суспільства, на них ніхто не зважає, а дехто навіть не уважає їх за людей, тим самим використовуючи та зневажаючи. Їх ніхто не чекає вдома, їм нікуди податися. А християнський вияв доброти у нас зводиться тільки до давання милостині бездомним, немов кажучи: «Бери, але тільки відчепись від мене…».

Проблема бездомности має своє ім’я та обличчя, бо стосується конкретних осіб із їхніми історіями життя. Ми повинні зрозуміти, що бездомність – це окрема проблема  кожної людини, що опинилася на маргінесі суспільства. Залишившись без засобів на існування та сім’ї вона зневірюється у собі та навколишньому світі і помалу доходить до стану, з якого самостійно вийти важко. Жебрацтво, голод, поневіряння та ночівля просто неба – це невеликий перелік того, чого натерпиться людина, відкинута суспільством.

Щоб вийти з такого становища, потрібна дружня допомога, віра в те, що можна змінитися на краще. Однак це можливе тільки завдяки иншим особам, які допоможуть крокувати у цьому напрямку. Опіка та догляд покажуть безпритульній людині, що вона є люблена і потрібна, а цього вона найбільше потребує.

Саме такими кроками даємо добрий приклад для наслідування, виявляючи назовні, що ми живемо згідно з ідеалами яких нас вчить Христос: «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили».

Спільнота взаємодопомоги «Оселя» заснована 27 листопада 2001 року і є прикладом синтезу зарубіжного і українського досвіду, адаптації іноземних принципів роботи до українських реалій та менталітету, ресурсних можливостей та потреб клієнтів. Ідея створення спільноти для бездомних та людей, що опинились на узбіччі суспільства, виникла після ознайомлення з роботою та напрацюваннями польської Фундації «Барка» та Міжнародного Руху «Емаус», працівниками Центру підтримки узалеж­нених «Дорога».

Діяльність Центру, особливо реабілітаційна робота, поширюється на людей, які вже відбули такий курс, але, неможливість задіяти себе в суспільстві призводила до рецидивів, алкогольних та наркотичних зривів, емоційної неврівноважености. В окрему групу можна виділити осіб, що внаслідок алкоголізму втратили житло, роботу, зв’язки з родиною. Для них перехід економіки до ринкових відносин став різкою, несподіваною зміною, і привів до розгублености у нових умовах життя, до страху перед майбутнім. Процес реабілітації таких осіб виглядав недовершеним без подальшої ресоціалізації та адаптації.

Внаслідок бесід, проведених працівниками та волонтерами «Оселі», виявилося, що однією з основних проблем цих людей є безпомічність і відсутність виходу з ситуації, що склалася. Тому необхідним було створення умов, де вони самостійно могли би подолати кризу, реабілітуватися після пережитих подій. Це зміцнило думку про необхід-ність створення «Оселі», де самотні та бездомні   могли б жити, працювати разом та піклуватися одне про одного як у справжній родині.

Завдяки допомозі руху «Емаус» Спільнота взаємодопомоги «Оселя» отримала у власність будинок з присадибною ділянкою у м. Винники. У будинку було зроблено ремонт, обладнано три житлові кімнати, проведено водопостачання та каналізаційні роботи – таким чином він став придатним для проживання. Невдовзі тут оселилися перші бездомні, започатковано спільноту з восьми осіб, а також організовано ремонтно-реставраційну майстерню, відкрито курси навчання роботи на комп’ютері, рукоділля, відбувається психологічна реабілітація бездомних. Досвід такої роботи, підтриманий Світовим Банком, був інноваційним для України.

Життя у спільноті спрямоване на допомогу бездомним навчитись відповідальности за своє життя. Тут люди досвідчують терпеливости і толерантности. Спільнота допомагає людині усвідомити і прийняти такі базові поняття та навички співжиття у суспільстві, котрі инші приймають ще від батьків. Тому перебування тут макси-мально уподібнене до родинного. Найважливішим для кожного є вияв довіри і поваги. Завдяки цьому створюється можливість набуття позитивного досвіду, таким чином людина стає активним і відповідальним учасником процесу реабілітації. Багато з тих, хто шукає допомоги, не раз пересвідчувались, що їхні ініціятиви та рішення ніколи не приводили до чогось доброго, а навпаки – до поразки. Тому дуже важливо дати шанс і можливість набути иншого життєвого досвіду. Спільнота взаємодопомоги «Оселя» створює заняття, в котрих негативний досвід, поразка не будуть тягарем. Через моделювання ситуації, котра не ставить члена спільноти в позицію клієнта, його негативне бачення зменшується або зовсім зникає, він намагається виправдати очікування оточуючих.

Мешканцями спільноти є люди різного віку – від      20-ти до 60-ти років. Сироти, котрі не мали батьків, можуть віднайти їх у старших членах спільноти, а старші люди – реалізувати свою потребу опікуватись молодшими та відкинути страх перед самотньою старістю. Спільна робота, відпочинок, споживання їжі за одним столом, участь у тренінгах та групах об’єднує людей, дає відчуття підтримки та стабільности.

Підсумки дня, розподіл праці на наступний день, вирішення конфліктів відбуваються щовечора на зустрічах спільноти. Їх проводить кожен із членів по черзі, що теж дає людині почуття рівности у спільноті, позитивно впливає на самооцінку. Кожен висловлюється вільно, жодна думка чи пропозиція не відкидається, а обгово-рюється і приймається або аргументовано не приймається. Це дає змогу позбутись комплексів меншовартости, вчить норм ведення дискусії, поваги до думки иншого. Спільне прийняття рішень – від найпростіших (який фільм переглядати увечері, що садити навесну на грядках) до відповідальних створює у людей відчуття приналежности, а не відкинутости, формує навики спілкування – такі необхідні тим, хто в майбутньому повернеться у суспільство. І навіть покинувши спільноту і почавши наново життя у широкому світі, кожен із цих людей має згадку про свій родинний дім, що дає могутній терапевтичний ефект.

Надання психологом індивіду­альних консультацій є суттєвою частиною роботи, як також і групова терапія. Невід’ємним елементом є «терапія відвикання», тому що більшість безпритульних людей узалежнена від свого попереднього способу життя. Працюючи в групах, вони починають усвідомлювати власну слабкість, розуміти її страшні наслідки, навчаються розпізна­вати тривожні сигнали, що передують «зриву», набувають навичок та вмінь утриматись критичний момент.

Важливим етапом у груповій роботі є аналіз власного життя, причин, що призвели до «обвалу». З цією метою в терапевтичних групах проводиться розгляд емоційних стосунків у родині, враховуються важливі події і вплив їх на особу; визначаються базові потреби, способи вирі­шення власних проблем; окреслюються сильні сторони особис­тости і той потенціял, який може допомогти змінити власне життя на краще.

Особлива увага при­діляється розвиткові внутрішнього духовного світу. У групових заняттях люди вчаться відмов­лятись від звички звинувачувати инших за власні невдачі, недоліки та нещастя, окреслюють власну відповідальність, навча­ються жити згідно з принципами здорового глузду, робити усвідомлений вибір. Свобода вибору пов’язана завжди з відповідальністю і страхом. Саме тому в спільноті до цих категорій звикати набагато легше і безпечніше. Тут люди отримують можливість проаналізувати та прийняти новий позитивний життєвий досвід і навчитись його використовувати. Продовжуючи перебувати у середовищі спіль­ноти, людина робить перші кроки до відповідальности за своє майбутнє, переборюючи страх і невпевненість.

З одного боку термін перебування у такому домі не є обмеженим. Проте організатори як польських спільнот, так і «Оселі» наголошують на тому, що спільнота є місцем тимчасового перебування людини. Тобто тут, у безпечному середовищі, людина має вирішити свої проблеми, налагодити зв’язки з найближчим оточенням, знайти роботу і повернутись у суспільство. Звісно, якщо вона має куди повертатись...

Кожен із членів спільноти в міру своїх сил, можливостей і кваліфікації забезпечує життє­здатність спільноти, виконуючи відповідну роботу. Оскільки більшість людей не є кваліфіко­ваними працівниками, то важливим є навчання мешканців певного виду праці – ремонту старих речей, рукоділля, шиття, сільськогосподарських робіт.

Під керівництвом досвідченого інструктора діє майстерня спільноти, де люди навчаються та працюють, здобуваючи навики ремесла з реставрації та ремонту старих, викинутих меблів. Відновлюючи старі речі, люди, «відкинуті» суспільством, підсві­домо наповнюються надією на відродження власного життя. Праця в команді, розподіл роботи, де результат залежить від всієї групи, гуртує людей, дає відчуття «плеча» одне одного, позбавляє самотности. Крім членів спільноти у майстерні навчають та працюють і особи цільової групи. Спочатку майстерню було обладнано у будинку спільноти. Для цього виділили дві окремі кімнати, у яких вдень розташовували верстати, матері­али та необхідні для роботи інструменти, а ввечері ставили ліжка.

Несподіваний розквіт талантів можна спостерігати і на заняттях рукоділля. Створюючи щось, особа самоутверджується, сповнюється почуття власної гідности, починає бачити прекрасне навколо себе і у собі, вчиться естетичного сприйняття світу.

Самоутвердження люди набувають і під час успіхів у навчанні роботи з комп’ютером, що допоможе в майбутньому при працевлаш­туванні.

Паралельно з організацією та навчальною роботою відбувається підготовка та реалізація рекламної кампанії з метою інформування та заохочення населення жертвувати вживані меблі до майстерні. Робота майстерні набула широкого резонансу: громад­ськість зацікавилась не лише її роботою, але і шляхом виходу зі стану без­домности, життє­здатністю ідеї «допо­моги через самодо­помогу». Багато меблів, що послужили нав­чальним матеріалом для учасників проекту, було пожертвувано мешканцями міст Львова та Винник.

На думку експертів меблі, відреставровані учасниками проекту, заслуговують високої оцінки, зважаючи на особливість цільової групи та відносно короткий період часу навчання.

Завершальною частиною річної праці навчальної майстерні стала тижнева виставка реставрованих виробів у приміщенні Львівського історичного музею. Також відбувся благодійний аукціон, а отримані з нього кошти використано для проведення Великоднього сні­данку для потребуючих.

Участь членів спільноти у підготовці та проведенні благодійних акцій для бідних і бездомних відіграє значну роль в ресоціялізації. Крім утримання спільноти кошти, зароблені в майстерні, призначені й на инші соціяльні програми «Оселі»: «Автобус допомоги» (роздавання їжі та одягу бездомним), добродійні обіди. Самі в недалекому минулому бездомні, допомагаючи біднішим від себе, сповнюються почуття відповідальности за инших, вчаться милосердного ставлення до людей, займають активну громадську позицію. Дотримання принципу солідар­ности з найбіднішими дозволяє спільноті не жити в ізоляції і не концентруватися занадто лише на власних проблемах.

 

підготував Мар’ян Ільницький


Коментарі учасників проєктів «Оселі»:

Ярослав

Прийшов до «Оселі» у квітні 2004 р. після обману близькими людьми, в результаті чого втратив квартиру і надію на краще життя. Безвихідне становище призвело до запоїв. У спільноті займається городництвом.

– Є у нас ділянка землі в с. Чижиків, 40 арів, куди їздимо всі разом. Картопля, бурячки, огірки, квасоля, все своє. Мрію навчитися розводити та утримувати бджіл, щоби в нас була своя пасіка.

Ніна
Належить до перших мешканців «Оселі». Довіра до людей, наївність призвели до того, що вона залишилась без даху над  головою. Схильність до вживання алкоголю погіршила її становище. Результат – бездомність, алкоголізм, повне розчарування в житті.

– В «Оселі» знайшла нову сім’ю. Бувають, звичайно, і різні непорозуміння, і суперечки, як і в инших родинах. Вирішуємо їх усі разом. Намагаюсь, щоб у домі було тепло, затишно, щоб кожен почував себе часткою однієї родини. Кожен день у нас закінчується обговоренням подій дня та плануванням наступного. Займаюсь кухнею. Голодним не повинен залишитись ніхто. Курочки і песики теж входять у цей список.

Оксана
Розбите сімейне життя, постійні приниження від чоловіка та його рідних змусили до переїзду в инше місце, відірвавши від себе дітей. Тяжке фінансове становище привело Оксану до «Оселі».

– Знайшла тут застосування своїй творчій натурі в майстерні рукоділля. Маючи художню освіту, багату фантазію, відновлюю старовинні ікони, посуд. Займаюсь розписом по тканині, розмальовую старовинні рами для картин. Роботи з майстерні виставляються на виставках.

Леся

Виховуючи двох маленьких дітей і не маючи змоги їх утримувати (чоловік покинув родину), хотіла відмовитись від третьої дівчинки. В «Оселі» повірила в свої сили.

– Тут мені допомогли з оформленням документів на фінансову допомогу для догляду дитини. Мене називають «Снігуронькою». Маю здібності до організації відпочинку, різно­манітних святкувань. Жодне свято в «Оселі» не відбувається без мене. Кожного Нового Року перетворююсь у Снігурочку і розважаю всіх.

Роман

Прийшов у спільноту в тяжкому стані. Більше двох років день у день вживав алкогольні напої, був бездомним.

– В «Оселі» відповідаю за роздавання гарячих обідів людям, які потребують їжі, бездомним. Попереднє життя (судимість, втрата даху над головою, безпритульність) допомагають мені краще зрозуміти цих людей, знайти з ними спільну мову. Багато з тих, хто приходить на обіди, знайомі зі мною особисто. Вони бачать, як я змінився, і в них з’являється надія змінити своє життя.

Сергій

У спільноті з осені 2003 р. Становище в родині змусило шукати иншого місця проживання. Невпевненість у своїх силах завжди перешкоджала в житті. Пошуки роботи та житла привели в «Оселю».

– Тут з’явилась надія на те, що можна змінити все на краще. Минуло почуття безвихідного становища. З’явилась думка: «Я зможу». Зараз працюю в майстерні, займаюся реставрацією меблів. Аукціон старовинних меблів довів мені, що при бажанні можна зробити те, про що і не мріяв. Комп’ютерні курси допомогли згадати і піти далі у вивчені ПК.

Світлана Гринчишин

Працює психологом у Львівському обласному державному клінічному наркологічному диспансері, а також у спільноті від початку її заснування.

– Беручи участь у багатьох програмах боротьби з розповсюдженням алкоголю та наркоманії, я радо погодилась на пропозицію здійснювати психологічний супровід людей з марґінесу суспільства, які прагнуть змінити своє життя на краще, пройшовши процес ресоціялізації у спільноті. Коли людина приходить до «Оселі», ми кажемо їй: «Саме твоєї допомоги нам не вистачає». За час функціонування спільноти всі ці люди пройшли через психологічну програму виходу з бездомности. Я рада, що можу допомогти їм підвестися на ноги, допомогти повірити в те, що існує краще життя.