Двадцять п’ять років Господнього з’явлення на Близькому Сході

 

«Незвідані шляхи Господні» на цей раз привели увесь християнський світ до скромного кварталу в Дамаску, що має назву Суфаньє. Уже двадцять п’ять років у невеликому будинку сім’ї Назур відбуваються чуда, які Церква в особі нунція Папського престолу визнає Господніми. Мірна Назур, яка була звичайною дівчиною, належала до Греко-Католицької Церкви, не відзначалася особливою набож­ністю, коли вийшла заміж у вісімнадцятилітньому віці за греко-православного Ніколя. Чоловік багато років жив у Німеччині й був перейнятий комуністичним духом тієї епохи. Проте, повернувшись одного разу із відрядження з Болгарії, він привіз образок Казанської Богоматері, який дружина поставила на поличку в серванті. Прокинувшись одного ранку, Мірна почула запах мира. Він привів її до маленької ікони Богоматері, і Мірна побачила, що  біля неї уже  досить натекло оливкової олії. Це перше диво, яке отримало назву Богородиці Суфаньє, сталося у листопаді 1982 року.

З того дня, до будинку Назур почали приходити люди. Чоловік Мірни Ніколя, хоч і не був віруючим, здогадався повідомити про все, що відбувається, православного єпископа. Владика прислав до будинку двох своїх священиків, і вони побачили усе на власні очі. Відтоді у кварталі Суфаньє знаходиться будинок, який став місцем спільної молитви не лише християн різних конфесій, але й мусульман.

Є ще один феномен, який передував чудові ікони. Одного вечора Мірна Назур молилася вервицю з жінками, які прийшли в її дім. Аж раптом відчула чийсь поштовх у спину. Вона оглянулася, але нікого не побачила. Тоді поштовх двічі повторився і за третім разом просто змусив жінку піднятися. Не усвідомлюючи цього, Мірна вийшла на терасу (так називається плоский дах будинку у Сирії). Там вона побачила неймовірно яскраве світло і образ, схожий на Богородицю. Мірна дуже злякалася і втекла. Старенький отець-монах Мілюля, дізнавшись про це, почав готувати Мірну до наступних з’явлень Діви Марії. Жінка молилася та просила сміливости, і Богородиця знову прийшла через декілька днів. На цей раз Мірна бачила, що Марія одягнена у білий одяг, на голові у Неї  накидка, а на лівому плечі темно-синій шаль. У руці Діва Марія тримала вервицю, і з її хрестика скапувало миро. Коли Богородиця проходила мимо, Мірна доторкнулася до Її стопи і відчула, що торкнулася до плоті. Богородиця сказала: «Ангел мовив: „Ти благословенна між всіма жінками”», а Мірна не знала, що відповісти, окрім як: «Ось я – раба Божа». «Я задоволена, – сказала Марія. – Я не заслуговую сказати, що ваші гріхи прощені, але Мій Господь сказав це». Марія попросила Мірну вмочити великий палець в олію і зробити кожному на чолі хрест. Жінки, які вибігли на терасу під час другого з’явлення,  побачили, що руки Мірни наповнилися олією.

У серпні наступного року Мірна йшла до церкви, де християни мають традицію молитися «Параклезіс» перед святом Успіння Пресвятої Богородиці. Повертаючись, вона зайшла провідати сестру чоловіка, яка мала серйозні пошкодження спини, і вони разом помолилися. Під час молитви долоні Мірни зволожилися, і сестра, помітивши це, почала просити, щоб вона поклала руки їй на спину. Мірна зробила так, як просила родичка, і наступного дня сестра уже сама піднялася з ліжка. Чутка про це дійшла до матері Мірни, яка лежала спаралізована. Через когось зі знайомих мати попросила дочку, щоб та прийшла її навідати. Коли Мірна прийшла, вона почала доводити мамі, що не може зцілювати, бо таку владу має лише Бог. Проте мати попросили доньку, аби та помолилася разом з нею. Коли вони промовляли молитву, на руках Мірни знову запахло миро. Вона почала плакати від неймовірного зворушення, а мама просила: «Поклади мені руки на спину, поклади!» Врешті, дочка послухалася. Наступного дня мама своїми ногами прийшла у лікарню, щоб показати лікареві  рентген-знімок, але лікар сказав, що цей рентген не може належати цій жінці, бо инакше вона б не змогла ходити.

За ці роки відбулося кілька зцілень не лише християн, але й мусульман. У будинку Мірни і Ніколя днями й ночами перебувають люди: хворі, діти, духовенство різних конфесій. Там побудували капличку, де відправлялися Служби. Сам Ніколя вивісив на воротах подвір’я табличку: «Ми не приймаємо ніяких дарів». Усе, що робиться у Суфаньє, й до нині цілком безкорисливе, незважаючи на те, що життя молодої сім’ї стало цілком посвячене иншим. Третім чудом Богородиці Мірна вважає навернення свого чоловіка.

Тридцять п’ять разів Мірна Назур мала екстази. Під час молитви вона повністю втрачала свідомість – і від п’яти хвилин до півтори години могла перебувати у такому стані, коли лікарі не знаходили ніяких ознак життя. У такі миті олія текла навіть з очей Мірни. Коли вона приходила до тями, розповідала, що бачила неймовірне світло і чула голос Ісуса. Він просив передати для вірних послання. Під час одного такого екстазу, який тривав три дні, Мірна втратила зір. Вона могла розрізняти тільки предмети релігійного характеру, і то лише як дуже насичений потік світла. Вона промовляла слова, які відразу ж записували священики, що були при ній. Це був її діялог з Ісусом. Прийшовши до тями, вона уже не пам’ятала слів, лише світло, що називає найбільшою благодаттю, яку вона коли-небудь пізнала. У Своєму першому посланні Ісус навчив Мірну молитви, яку вона розповідає усьому світові:

«Моя любове, Ісусе, даруй мені відпочинок у Тобі – Вищому від усього,
Вищому від усього створеного,
Вищому від усіх Твоїх ангелів,
Вищому від усіх похвал, Вищому від усякої слави і честі,
Вищому, від усієї небесної армії.
Тому що Ти один – Вищий від усіх. Ти єдиний Всемогутній і найвищий між усіма.
Прийди до мене і визволи мене від моїх кайданів,
Дай мені свободу, без Тебе неповна моя радість,
Без Тебе мій стіл пустий».

В иншому посланні Ісус запитав Мірну: «Дочко моя, ти хочеш бути розп’ятою чи прославленою?» Мірна відповіла: «Прославленою». «Від кого ти хочеш бути прославленою – від Сотворителя чи від людини?» Мірна відповіла: «Від Сотворителя». Тоді Ісус сказав: «Це буде через розп’яття… Я був розп’ятий в ім’я любови до вас. І Я хочу, щоб ви носили і терпіли ваш хрест заради Мене з покорою і любов’ю, і з терпінням, і щоб ви чекали Мого приходу. Той, хто приймав участь у моїх муках, з тим я розділю славу, і нема спасіння душі без хреста».

Екстаз 14 квітня 2001 року: за рік до цього помер отець Мілюлі, який був духівником і найближчим другом Мірни. Вона просила у Богородиці ще раз його побачити, і Діва Марія виконала її прохання. Під час цього екстазу Мірна побачила отця, який підходив до неї, тримаючи праву руку Богородиці. Лівою Марія  взяла Мірну і всі троє підійшли до Ісуса. Мірна мала велику спрагу бачити Богородицю, але дивилася на отця. Коли вона доторкнулася до його руки, то не відчула нічого, тоді як при дотику до Богородиці відчула тіло. Ісус сказав: «Тут є мати, Яка страждає, молиться, каже мені: «Боже Мій, Ти весь є любов». А я кажу: «Не падай у відчай, Ти – ворота неба, це тому, що я їх люблю і хочу отримати їхню любов і віддачу».

Найбільшим чудом були чотириразові стигми (такі ж рани на руках, ногах, чолі і ребрі, які мав Ісус). Їх отримала Мірна у ті роки, коли православні і католики на Сході святкували Пасху в один день. Це відбувалося у Страсні Четверги. Перший раз вони появилися півп’ятої ввечері і повністю зажили близько одинадцятої години ночі. Лікарі, які досліджували це явище, казали чоловікові Мірни, що рана в стегні, яка мала спершу 8, а потім 12 см., може призвести до смерти, якщо її не зашити. Проте Ніколя відповів: «Той, Хто відкрив цю рану, закриє її». Мірна пригадує, що під час стигм бачила сцени з Голгофи, але чула лише єдину фразу Ісуса: «Отче, прости їм, бо не знають, що роблять».

У квітні 2004 року Ісус сказав: «Рана Мого серця – це джерело любови, а рани – це результат злочину, якого Я не чинив». Мірна засвідчує, що ці страждання Господа у її тілі є дуже гарними: «Коли страждає плоть, мій дух співає. Знаю, що Господь дає тільки те, що я в змозі витерпіти».

Мірна розповіла, що у молитві ніколи не просить чогось для себе: «Якщо я кажу: „хай буде воля Твоя”, то як можу ще чогось просити? Адже Бог дав мені життя, якого я не просила. Він повернув мені зір, бо дуже плакала моя мама, але я про це не просила. Він подарував мені сім’ю, хоч я не просила… Щодо страждань – то це наше життя. Хто не пізнав любови, той не пізнав страждання… Коли я дивлюся в минуле, то бачу, що Бог перетворив усі мої гріхи на благодать. Коли дивлюся на теперішнє, відчуваю Божу присутність, коли на майбутнє – усвідомлюю, що мить зустрічі з Христом наближається. Це позбавляє мене будь-якого страху».

Останнє послання Ісуса стосувалося місії Сходу, де зародилося християнство, щодо порятунку сучасного христи­янства від секуляризо­ваного західного світу. «Бережіть свої східні традиції, не дозволяйте нікому похитнути вашу волю, вашу свободу і віру у цей Схід», – сказав Ісус. Для цього потрібно об’єднати православних і католиків на Сході, инакше, як сказав отець Еліас Заглауі, християнство поглинуть мусуль­мани. До того ж така роз’єднаність відбувається тільки на рівні духовенства, бо миряни давно прагнуть єдности. «Таке враження, що вівтар, а, отже, Ісус нас розділив, – сказала Мірна. – Мені від цього хочеться плакати. Адже поза Службою в церкві душпастирі часто зустрічаються на спільних імпрезах. Мені соромно перед мусульманином, який питає мене: «Як це ви так влаштували свою віру, що одні з вас переживають страсті Христа, а инші співають: „Христос Воскрес”?». І я не знаходжу, що відповісти, окрім того, що  єдність уже здійснилася, бо є любов, але вона ще не досконала, для цього потребуємо часу. Якщо подивитися по-людськи лише на єдність Церкви – це видається неможливим. Тому маємо просити в Бога пролити світло на наші взаємини, щоб бачити образ Божий в иншому. Спільна Пасха – це лише форма вираження єдности, сенс якої у прийнятті чиєїсь «инакшости».

Мірна отримала від Ісуса завдання проповідувати об’єднання Хрис­тової Церкви на землі. Він сказав: «Церква – це Царство Небесне на землі, хто її ділив, той помилявся, і той, хто тішився з її поділу, також помилявся». Ісус пообіцяв Мірні, що наступного разу вона почує Його лише тоді, коли православна і католицька громада святкуватиме разом Пасху.

Мірна побувала зі своїм свідченням у Лівані, Єгипті, Франції, Бельгії, Канаді, США, Австралії. Цього року, на початку квітня, вона вперше приїжджала в Україну на запрошення владики Гліба Лончини і за сприяння директора Інституту екуменічних наук Українського Католицького Університету Антуана Аржаков­ського. Протягом п’яти днів вона з отцями проводила екуменічні науки для молоді і усіх охочих у Святоуспенській Унівській Лаврі. Свідчення живого очевидця і виконавця Ісусового завдання дає ще більший поштовх до дій для зближення і об’єднання україн­ських церков.


Юлія Роїк