Чому наше життя є повне конфліктів?

 

Сім’я, робота, навчання, вулиця… де б ми не були, час від часу наражаємось на певні конфліктні ситуації, непорозуміння, сутички і т. п. Варто згадати і про внутрішньо-особистісні конфлікти, які певною мірою стають причиною виникнення конфліктів зовнішніх. Спробуймо коротко подивитися на самий корінь цієї проблеми: що ж є причиною конфліктности, від якої людство має стільки горя?

Дивлячись на всю історію людства й на сучасний світ, спадає на думку, що ми просто приречені на життя, сповнене внутрішніх і зовнішніх конфліктів, війн і сутичок. Звичайно, уникнути конфліктних ситуацій чи навіть простих непорозумінь між людьми є майже неможливо. Як же тоді жити? Вважати це нормою життя, його невід’ємною частиною? Чи все ж таки можна жити в мирі й злагоді? Звичайно ж – можливо. Сім’я, повна радости, любови, миру та порозуміння, нам здається практично недосяжним ідеалом, а бути щасливим у житті – це вже наче фантастика. Ми боремось за виживання, противимось життю, ситуаціям, які ж самі й породжуємо, ми ще й намагаємося  поєднати те, що поєднати неможливо – правдиве щастя й гріх. Mи частіше надаємо перевагу гріху, слабкості, ніж правді. Радше через свою нікчемність ми хочемо все й одразу, хочемо бути святими, нічого не зробивши й не доклавши зусиль, не здобувши правдивої віри. В нас проявляється відголос гріха Адама, який не схотів вдосконалюватися шляхом гармонії, а вибрав оманливу дорогу – через гріх стати таким, як Бог. Чому ми про це згадуємо? Тому, що кінцевою причиною всякого негативу, нерозуміння, конфліктів… є гріх. Це аксіома, і віримо ми в це чи ні, сприймаємо серйозно чи нехтуємо – правда від того незмінна. Отож, якщо маємо бажання бути щасливими, жити в мирі, дбати про инших, то потрібно до свого життя й до його Творця поставитися серйозно, а не плисти за течією, мовляв, «якось буде».

Кожна людина повинна прагнути безгрішного життя, адже хто, довірившись Богові, зазнав лиха? Любов перемагає всяке зло. Коли людина любить – вона є щасливою, бо робить те, що їй найбільш природно, а коли грішить – себе й увесь світ руйнує, бо чинить суперечливе своїй природі.

Отже, конфлікти породжуємо ми самі своїм гріховним життям. І поки ми живемо в грісі – отримуємо відповідний результат такого способу існування: хвороби, непорозуміння, війни і всяке зло, яке суперечить добру, правді, а отже – Богові.

Наскільки ми будемо близькими з Богом, настільки матимемо успіх у житті, у всіх його проявах – ніяке лихо і горе, хвороба чи небезпека не зможуть подужати нас. І навпаки, якщо весь світ буде «наш», і будемо мати гроші, владу і міцне здоров’я, але не будемо перебувати у єдності з Богом, то все наше життя буде марним і нещасним.

Жити у єдності з Богом - це не якась абстрактна чи недосяжна річ. Це водночас і легко, й трудно, бо читаємо у Святому Письмі: «…тягар мій легкий»  (Мт. 11, 30). У кожного є свій хрест, який потрібно нести протягом усього життя. Важливо розуміти, що цей хрест є таким-собі нашим потенціялом, який можемо реалізувати. Найперше – це потенціял святості, уподібнення до Бога й єднання з Ним. І це стосується всіх сфер життя, навіть буденні обов’язки, виконані з покорою, вірою й любов’ю, є хрестом, який ми покликані нести.

Иншими словами, перед нами завжди актуальний вибір: або життя в єдності з Богом і любов, мир, щастя, правда, порозуміння, злагода… або гріх, тобто відвернення від Бога і єднання з дияволом, що тягне за собою війни, ненависть, ворожнечу, неспокій, тривогу, нещастя, сварки, хвороби та багато иншого зла.

Все це, здавалось би, давно відомо, але чомусь ми це ігноруємо? Варто зупинитися і розважити над тим, чого насправді ми хочемо? Куди прямуємо? Чи згідні ми з тим, як живемо? Чи справді ми щасливі? Чи є господарями свого життя? Чи беремо відповідальність на себе за своє життя? Чи ми свідомі того, що наше життя у Божих руках? Чи віримо в Бога і Богові? Чи відчуваємо Його? Чи ми щирі з Богом і самим собою? Чи готові прийняти Його слово таким, яким воно є: вимогливим, однозначним… не перекручуючи його на свій лад. Нам потрібно якнайчастіше розважати над такими питаннями, щоб пізнати правду.

Для початку потрібно ще раз переглянути наші стосунки з Богом. Чи ми любимо Бога, і що Він для нас значить? Чи ми віримо в живого, єдиного, правдивого Бога, чи, можливо, віримо в наше уявлення про Бога?

Щоби не було війн та різних конфліктів, потрібно прими­ритися найперше з Богом, перестати проти Нього воювати, адже у житті ми є такими собі богоборцями, які не хочуть приймати й чинити волю Божу. Єдиним розумним виходом з цієї боротьби є повна капітуляція. Тільки коли ми «здамося» Богові, визнавши перед Ним і собою своє безсилля й обмеженість, станемо переможцями. Бо людина, віддавши себе і своє життя в руки Божі, автоматично його отримує, отримує вповні, сповнене змісту, перспектив, реалізації, сили, натхнення, правди, світла… Отримує Життя.

Ми, християни, не раз називаємось воїнами світла, воїнами миру у цьому войовничому світі. І війна, яку ми ведемо, полягає не у насиллі й підкоренні, а у всеперемагаючій любові.

Отже, віднині ми свідомі того, що все, що відбувається з нами і в нас, є великою мірою наслідком нашого життя. Візьмімо на себе відповідальність за своє життя та станьмо його господарями. Відтак, як господар свого життя, можемо розпорядитися ним, як захочемо. Бог є любов, Він дає щастя й спасіння тому, хто його прагне. Хто ж не хоче, має бути свідомим, що немає иншого шляху, немає инших варіантів. Хочемо вічного щасливого життя – маємо його здобути зусиллям, а Бог нам допоможе. Якщо вибір є згодою на життя в Бозі, то це має бути способом життя у всіх його проявах, де б ми не були, і що б не робили.

 

Євген Чернюк