Мир – краще, ніж війна!

 

Людина живе на землі для того, щоб почувати себе щасливою. Щастя – це суб’єктивне поняття, хоч кожен хоче відчувати позитиви, які віднаходить для себе у світі. Добробут, самореалізація, прагнення вищих ідеалів, – це тільки маленькі відтінки великого спектру кольорів різнобарвної веселки, якою є справжнє щастя. Проте існує єдиний важливий елемент, фундамент, без якого неможливо побачити себе щасливим. Це мир як правдивий спосіб існування людини. Його важливість полягає у надприродному походженні. Мир є даром Бога людині для реалізації себе самої і для добра цілої людської спільноти. У тваринному світі існує боротьба за виживання, та людина вища від тварини, бо є образом і подобою Божою, вона має розум, яким керується. Чому ж тоді вона не бачить иншого виходу для подолання конфліктів між собою? Чому виникають війни? Чому існують суперечності у поведінці людини і нестійкість в організації людського буття? Чи може існувати так звана «справедлива» і виправдана війна, яка сприяє розвиткові людства? Який стан краще сприяє розвитку людства – мирний чи воєнний?

Після Воскресіння Ісус, об’явившись апостолам, сказав: «Мир вам!». Саме цей мир Христова Церква покликана нести світові. Позаяк коли говоримо про насильство у світі – говоримо як про явище, притаманне всій історії людства. У Новому Завіті саме слово «мир» згадується бл. 100 разів. Ісус Христос є найвищим виразником цього миру. Мир, у єврейській мові «шалом», означає гармонію і цілісність, здоров’я і повний розквіт особистости. Він охоплює всі виміри життя: сімейний, соціяльний, державний, міжнародний. Це набагато більше, ніж політична безпека, яку ми називаємо миром. І відповідальність за його збереження несе кожен із нас. Єпископ Збройних Сил Франції М. Дюбост, у своїй книжці «Пастир миру» уважає, що в ході історії люди часто боролися проти насильства, але завжди зазнавали поразки. Війна проти війни ніколи не зупинить насильства. Ісус Христос проповідує мир як правдивий спосіб буття людини. Христос передав своє Євангеліє, Добру Новину, апостолам, а відтак Церкві. Воно є Євангелієм миру, в основі якого – любов до Бога і ближнього, навіть якщо ближній є ворогом. Старий Завіт навчає, що мир між людиною і Богом є запорукою миру між людьми.

Варто зазначити, що розуміння миру у Новому Завіті абсолютно не відрізняється від миру в Старому Завіті – це стосунки між Богом і людиною. Проте, за євангелистом Лукою, мир Божий відрізняється від миру людського (пор. Лк. 2, 14). Кожний християнин залишаться сам на сам із дилемою: який мир прийняти, який шлях до миру вибрати? Та цей вибір залежить від самої людини. Вчення Біблії, яке описує питання війни і миру, наголошує на мирові як на правдивому, природному стані людини, що сходить від Бога і поширюється на все творіння. У своїй доповіді «Відповідь Церкви на проблему війни» Президент Папської Ради «Справедливість і мир» КардиналРенато Рафаелло Мартіно відзначив важливість внутрішнього миру, який походить зісередини людини. Оскільки джерелом народження миру є оновлене серце, задіяне любов’ю, тому важливо, щоб мир зовнішній, який здобувається політичними засобами, був спричинений свідомими думками та ділами.

Одним із великих проповідників миру минулого століття був Папа Іван ХХІІІ (1958-1963 рр.). У своїй енцикліці Pacem in terris («Мир на землі») він зосередився головним чином на державно-політичних взаєминах між людьми і спільнотами в рамках держави та між державами. Наголошує і на тому, що кожна правова влада походить від Бога     (пор. Рм. 13,1-6), підкреслюючи, що влада тільки тоді є частиною Божого авторитету, коли вона контрольована Божим законом. Влада повинна спиратись на моральні засади, які шанують людську гідність. Якщо державна влада приймає закони, що суперечать моралі і Божій волі, то вони громадянина ні до чого не зобов’язують. Коли державна влада не шанує прав і обов’язків кожної людини і їх не оберігає, вона нехтує своїм моральним обов’язком і виявляє брак розуміння свого суспільного завдання. Папа Іван ХХІІІ закликає до припинення погоні в ім’я справедливости, щоб не допустити третьої світової війни. Багато положень цієї енцикліки знайшли своє відображення у документах Другого Ватиканського Собору. Результат дискусій навколо питання війни і миру відображений і в Конституції Gaudium et spes («Радість і надія»), де чітко було сформульовано вчення Католицької Церкви щодо війни і подані практичні вказівки для збереження миру. Це знайшло свій відгомін у Катехизмі Католицької Церкви:

«Мир – це не тільки відсутність війни, він не обмежується забезпеченням рівноваги сил супротивників. Миру на землі не можна досягнути без захисту добра людей, вільного спілкування між ними, пошани до гідности людини і народів, постійної підтримки братерства. Він є спокоєм порядку. Він є ділом справедливості і плодом любови» (ККЦ, 2304).

Конституція Gaudium et spes твердить: «Для побудови миру необхідна рішуча воля пошанувати инших людей та їх гідність, і повсякчасна братерська поведінка. Таким чином мир є плодом любови, яка йде далі, за те, чого вимагає справедливість»1. Підсумовуючи цю проблематику, доречним є свідчення справжнього свідка Христового миру, Папи Івана Павла ІІ. У своєму посланні Evangelium vitae Папа пише, що насильство цілком міняє умови життя людини. Навіть вбивця не втрачає своєї людської гідности – сам Бог є цьому запорукою (пор. Бут. 4, 15). Якщо б Каїн дістав заслужену кару, то люди не змогли б виявляти милосердя при покаранні, але негайно б карали винних.

Проте вартість і цінність людського життя є вагомою підставою до захисту свого життя. «Ніхто не має права позбавити себе права на самозахист, через те, що потрібно любити життя і самого себе»2. Отож, самозахист є виправданий як спосіб збереження автентичності і змісту свого життя, якщо є морально поміркованим. Але мир є ціллю і способом правдивого існування людини.

В одному зі своїх звернень Глава УГКЦ Любомир Гузар зазначив, що мир на землі встановити збройними засобами неможливо. Порятунок світу лежить у руках кожної людини. Життя, згідне з Божими Заповідями, та виконання своїх обов’язків у повсякденному житті з усвідомленням своєї відповідальности перед Богом є шляхом до миру, який дає нам Бог3.

У Посланні до ефесян апостол Павло називає Христа нашим миром: «Бо Він – наш мир» (Еф. 2, 14). Тому служіння миру – це служіння самому Господу Ісусові Христові. І Церква покликана нести це служіння. «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт. 5, 9).

 

Ростислав Височан


Примітки:

1 GS, 78-79.
Пор. J. Salij. Wojna o pokуj? O wojnie i pokoju widzianych oczami chrzeњcijanina. – Krakуw, 2003. – С.16-17.
Л. Гузар. Звернення до Преосвященніших Владик, монашества, мирян УГКЦ та всіх людей доброї волі // Листки Духовно-Пасто­рального відділу. – Львів: УКУ, 2003. – Вип. 1: Вибрані доповіді та матеріали круглого столу на тему «Справедлива війна». – С. 29-30.