Святість... чи легко її осягнути?

 

Вчора, сьогодні, завтра святість не змінить свого значення. Так само для людства завжди було важко зважитись жити у святості відповідно до Божого слова.


          Чи святість – це досконалість? До певної міри – так, але шлях до неї довгий, часом – тривалістю в ціле життя. З історії християнства відомі випадки, коли як дорослі, так і діти обирали шлях смерти і цим засвідчували свою позицію – ні на крок не відступати від Христа. Такий вчинок був однією з передумов визнати їх святими.

           Позиція, принцип займає у стосунках молодих людей важливе місце. Хтось розпочав курити, зловживати спиртними напоями, щоб відрізнитись від инших, потім він шукає все нові шляхи, які виражені у поведінці, стилі одягу… Така позиція відстоюється з якнайбільшими стараннями. Можна також відвідувати театральні вистави не тому, що відчуваєш у цьому внутрішню потребу, тягнешся до мистецтва, а лише тому, що це підносить тебе в очах певного кола людей і цим ти прагнеш прокласти собі шлях до омріяної мети. У кожного є свій принцип, життєва позиція, яка визначає його поведінку. Не обов’язково принциповість стосується чогось негативного, того, що суперечить християнській моралі. Та спрямована вона передусім на повсякденні стосунки між людьми без огляду на Бога.

           Цікаво, що дехто з української молоді, розмежовуючи християнина і святого, стверджує, що першим бути легше, бути ж святим, а особливо, коли йдеться про сучасну молодь – просто нереально. Але якщо проникнути у суть поняття «християнин», то розуміємо, що йдеться про наслідування Христа. Кожне ж поняття передбачає набір певних характеристик, що дозволяють називати конкретну річ так, а не инакше. Наприклад, людину називаємо людиною, а не будинком, деревом… Хоч часом трапляється чути приписування людській особі назви якоїсь тварини через схожість їх рис поведінки. Та цим ми все ж нездатні підвести цю людину і тварину під одну лінію і сказати, що вони тотожні. Навіть тварини того самого виду розрізняються між собою «характерами».

           Так само і християни різні, але вони б мали вповні відповідати тим ознакам, що дозволяють говорити про них як про християн в істинному, повному значенні цього слова. Тобто йдеться про цілковите наслідування Христа, а тому – святість. Христос закликає нас бути досконалими, як Отець Небесний досконалий. Потрібно через усе наше життя прямувати до святости, до Бога через виконання Його слова. Слід пам’ятати, що святі – це не лише ті, кого канонізовано Церквою. Їх імена та чисельність відомі лише Всевишньому. Він любить, прощає, допомагає. Ніхто не несе більшого хреста, ніж це йому під силу. А тому, як би не було важко, не втрачаймо віри, не доручаймо «бути святим» иншому, кажучи «це мені не під силу, я грішник». Так чи инакше, доведеться відповідати за свої вчинки і бездіяльність. Тож молімося, чинімо згідно із Його словом, і святість не буде для нас чужою. Адже зі Свого боку Бог дарує благодать і запрошує до святости. Впавши у гріх, знайдімо, завдяки Божій підтримці, силу встати.

           Чи легко бути святим? І так, і ні. Легко тому, що цьому сприяє Сам Бог. Він дає сили до святости тому, хто цього прагне, та й загалом робить перший крок назустріч кожному. Дитина, знаючи, що батьки її підтримають, із великим запалом береться за будь-яку справу. Та наш небесний Отець є ще більшим гарантом, покладаючись на який, людина стає впевненою у кожному своєму вчинку. Перепони ж до святости лежать у самій людині, адже вона робить вибір, відповідно до якого шлях до її святости або наближається, або віддаляється. Складність же полягає у тому, чи молода людина усвідомлює, яким полярними є життя у святості і життя у гріху і що золотої серединки між ними немає. Тому що кожен «маленький» гріх веде до більшого, а вміння сказати «ні» навіть малій поганій звичці, «виробляє імунітет» проти «хвороби гріха», що не є природним станом людини. Воно виробляє життєву позицію, укріплює у святості.

           Ставши на шлях святости, потрібно зуміти не зійти з нього. Але, здавалося б, як розпізнати, коли ми на ньому були? Святість – це хоч і результат життєвих виборів та діяльности, але насамперед – це завжди процес, оскільки постійно людина зустрічається з різними суспільними викликами, а вони вимагають відповіди. Ті, кого ми називаємо святими, йшли до цього довгим тернистим шляхом і, утверджуючись у святості, наближалися до Бога.

           До святости покликаний кожний з нас. Бог дав людині владу панувати у цьому світі і співтворити разом з Ним. Та чи може за це братися той, хто відійшов від святої людини, яку створив Господь? Тому завданням кожного є, насамперед, повернутися до святости, щоб могти йти за Божим планом щодо людини. Святість – це те, чого Господь очікує від нас, але тим не менше, дарує нам свободу вибору.

           Сказати «так» або «ні» конкретній людині, звичці, потребі суспільства – це обрати чи відкинути святість. Але вона не є такою важкою для осягнення. Як і в школі, на робочому місці, в особистому житті… ми вчимося від найпростішого, так і вправляння у святості теж може відбуватися поетапно. Але у кожного початок буде иншим. Для когось – це відвідування святого храму, відмова від попереднього способу життя, спроби прислухатися і зрозуміти иншого (себе). Це також готовність пожертвувати власним часом і майном; відмова від брехні. Та й зрештою – це просто готовність розрадити у тривозі, посміхнутись і тим внести у серце ближнього спокій та радість. Та головне – робити усе це безкорисливо. Погодьмося, не раз ми це робили, якщо захочемо – можемо і повторити, не так це складно (все ж вивчити китайську мову або санскрит набагато важче)! Але що потрібно, щоб захотіти? Мабуть, переконання у необхідності певних вчинків у нашому житті, в житті близьких, суспільства загалом.

           Такі маленькі спроби удосконалення у святості показують, що ми здатні не потонути у бурхливому морі повсякденности та гріховности. А навчившись плавати на маленькі відстані, ми впевнено прямуємо у далечінь, відкриваючи щораз нові простори прекрасного. Адже життя з Богом таке чудове!!! Воно самодостатнє. Тоді не хочеться мати іншого, «більшого і кращого». І такий стан не набридає, тоді не хочеться щораз нового…

           Кожному неодноразово хочеться спробувати різних цікавинок, які пропонує сучасний світ із його високорозвинутими технічними засобами. Людина завжди хоче хорошого і багато. То чому ж не варто спробувати святости, на власному досвіді оцінити її переваги? Чому з-поміж багатьох пропозицій сучасного життя саме святість ми залишаємо без уваги?

           Із малих вчинків народжуються великі результати. Головне – зважитись на них. Героями не народжуються, а лише стають завдяки усвідомленню того, що є, і того, що може бути, якщо… людина здатна зробити крок усупереч усталеному розумінню, певним стандартам поведінки. Хтось може ствердити, що до героїчних вчинків (а саме такою святість була завжди), найбільш здатні люди із певним типом темпераменту, тобто комусь це більш властиво. Але якщо йдеться про святість, завдяки спільній природі, створенню людини на «образ і подобу Божу» вона однаковою мірою доступна усім.

           Питання ж полягає у тому, чи дозволяємо їй вийти із темниці, куди ув’язнив її кожен з нас, і проявитись назовні через наше життя. Адже, щоб бути справжнім християнином (тобто святим), недостатньо лише внутрішньо вірити у Бога, у важливість Його вчення. Із Біблії відомо багато випадків, через які розуміємо важливість вияву нашої віри назовні. Зокрема, Христос посилав учнів проповідувати і навчати усі народи, казав, що за ділами пізнаватимуть християн. Та й чим є Його слова «що ви одному з братів Моїх менших зробили, те ви Мені зробили», як не підказкою, що слід діяти по-християнськи, що не лише віра, а й вчинки важливі. Як думка (переконання), так і вчинок може бути святим або грішним.

           Тому, здійснюючи певний вчинок, задумаймося, чи зробив би це Господь? Пам’ятаймо, що Він завжди біля нас. Не біймося наслідувати Христа, бути справжніми християнами! Звернімося до Нього і попросімо поради. Він завжди допоможе, а ми, таким чином, зростатимемо у святості.


Марія КОХАНОВСЬКА