Походження та поширення вертепу на українських землях

Кожна культурна спадщина є багаторічним, віковим нашаруванням звичаїв, традиції. Саме вони становлять основу культури, творячи разом з нею суцільний моноліт, який виокремлює і творить різнобарвну гаму різних народностей.

На розвиток сучасного мистецтва, зокрема театрального, на українських землях великий вплив мав розвиток і поширення вертепу. Вертеп – це не є щось нове, його коріння сягає грецької культури – театру Діоніса. Свято на його честь – це найбільше свято у греків, пов’язане із збиранням винограду, а Діоніс – бог вина і радощів. Святкування супроводилося гучними забавами, танцями і прелюдіями.

Іконографічні образи візантійської культури, іспанське ретебло (вівтар-шафа), середньовічна західноєвропейська містерія, польська шопка – елементи, які вплинули на формування вертепу.

«Вертепом» називали театр, у якому вистави розігрували ляльками на паличках (маріонетками) у великій дерев’яній дво- або триповерховій скриньці. Вертеп – це вид народної драми, усної народної поетичної творчости, примхливе поєднання містерійних і народних мотивів. Инше подібне значення вертепу – «старовинний ляльковий театр, де ставилися релігійні і світські п’єси» 1.

За твердженням дослідників цього виду театрального мистецтва (І.Франка, М.Возняка), в Україні він з’явився наприкінці XVI ст. «Той ляльковий театр, занесений також до нас із Заходу з Польщі, а може із Чехії, зберігся між русько-українським людом аж до нашого часу, майже до наших днів»2. Прадавні форми театру стали прикладом для творців перших літературних українських драматичних творів, зокрема вертепної драми. Іван Франко називає її найвищою художньою формою українського театру.

На 1667 р. припадає перша документальна згадка про вертепне дійство, або різдвяну драму, яке влаштовувалося на щорічне свято народження Ісуса Христа. Існують і инші припущення щодо першого вертепу: це 1591 і 1639 рр. Вертепна гра на довгий час стала традиційною різдвяною, святковою розвагою українського народу.

В українському вертепі – старовинному театрі ляльок, дуже подібного до польської шопки або до білоруської батлейки - вистава за змістом і насиченістю дійства поділялася відповідно до ярусної структури вертепної скриньки на світську та духовну частини. На другому поверсі двоярусного вертепу відбувалися події, пов’язані з народженням Ісуса Христа. В основі сюжетів були релігійно-містерійні, різдвяні тексти. На нижній сцені жили персонажі різних національностей: українські селяни – дід і баба, запорожець, солдат-москаль, жид, поляк, циган. Усі вони раділи народженню Спасителя і смерті Ірода, танцювали під гру троїстих музик, затівали бійки. Троїсті музики – це скрипка, бубон і цимбали, які поєднували мелодію різдвяних колядок і популярних народних пісень. Демонстрування різних епізодів, тогочасних соціальних звичаїв відображено в наївних і узагальнених образах, створених за стильовим принципом маски.

Іван Франко вказував на відмінність українського вертепу від польської шопки: «Від польських «яселек» різниться наш вертеп двоповерховою архітектурою і розділом між сценами біблійними і побутовими, котрі в польських «яселках» відбуваються всі на одній сцені, різниться і композицією тексту, котрий у нас і в побожний, і побутовій частині є твором оригінальним, хоча залежним від того самого шаблону, в який уложилася вертепна драма на Заході і в Польщі»3.

Іван Франко аргументовано доводить, що українська вертепна драма виникає одночасно із польською шопкою, а навіть раніше. Для аргументування цієї тези вчений проаналізував величезну кількість різноманітних джерел. Досліджуючи розвиток українського вертепу, наголошував на тому, «що наш вертеп є мало досліджений, мало зібрано для нього матеріялу», «наші старі вертепи називано також райками, і ся назва розширена по всій Європі. Назва пішла, очевидно, з того, що вистави середньовічної містерії починалися в раю упадком і прогнанням Адама та Єви»4.

Велике значення для розвитку вертепу мала шкільна драма. У зв’язку з її розвитком в Україні велику роль відіграли братські школи в Острозі та Львові ще наприкінці XVI ст., єзуїтські колегіуми у Львові, Кам’янці-Подільському, Луцьку.

Про шкільну ґенезу вертепу писав М. Возняк: «Сильне занечищення мови церковнослов’янізмами в релігійно-біблійній частині вертепу промовляло за тим, що джерелом була тут якась шкільна містерія» 5. На зв’язок вертепу і шкільної драми вказував й Іван Франко в історичних обрисах «Русько-український театр» 1819 р. «Ставши особливо власністю школи, вертеп прийняв ту подвійну форму, котру адаптувала шкільна драма»6. Щоб краще зрозуміти розвиток шкільної і вертепної драми, потрібно простежити і виокремити спільні і різноголосні елементи у їхньому творенні вертепного мистецтва. Спорідненість між ними, звичайно, виникла внаслідок того, що відомі і невідомі автори вертепної і шкільної різдвяних драм зверталися до одного джерела – Євангелій від Матея та Луки. Незважаючи на цю обставину, все ж таки між цими творцями одної мистецької лінії було різноголосся. У чому воно полягало? У вертепному варіянті впадає у вічі певна законсервованість у відтворенні євангельської історії, оскільки вертепники не були творцями тексту драми, а лише виконавцями готового тексту. Показовим у цьому значенні є така деталь: вертепник із Хорольщини «проспівати окремий уривок із драми… не може, а обов’язково починає все з початку, аж поки дійде до потрібного місця»7.

Шкільний варіянт різдвяної драми, здебільшого авторський, відзначається більшою гнучкістю. Видно, що творці шкільної драми намагалися якомога реальніше подати відомий сюжет, долучаючи до нього алегоричних персонажів, проявляли вміння новаторства, вводячи в драму персонажі, які відсутні в канонічній історії.

Отож, очевидно, слушним у зв’язку з вертепною різдвяною драмою є зауваження М. Возняка, що в «Західній Європі найбільш поширені й популярні містерії від давніх-давен переходили в народні маси й відігравалися у селах у скороченій і зміненій формі відповідно до спроможности розуміння сільської публіки»8.

Маловажливим було б лише пояснити різницю та спільність частин шкільної та вертепної драми без огляду найстаршого репертуару цього різдвяного змісту. «Комедія на день Рождества Христова» Дмитра Туптала (Дмитрія Ростовського), 1862 р., вперше була поставлена 1702 р. У ній діють як міфічні, так і біблійні персонажі: царі-волхви, сторожа, цар Ірод, рабини, вожді. Як видно із названих персонажів, зміст драми традиційний –відтворення важливих євангельських подій, які оповідають про втілення Сина Божого, пророкування про прихід Месії-Спасителя, народження надзвичайної дитини у Діви Марії, поклоніння пастирів, прихід волхвів, злі наміри царя Ірода, вбивство новонароджених дітей. Міфічні та алегоричні персонажі стають провідниками християнських істин про марноту світу, що полонила грішну людину, яку прийшов визволити Син Божий. Важливо назвати і инший давній репертуар «Різдвяна містерія», яка датується першою половиною XVII ст.

Перебуваючи під опікою колегіумів і користуючись всебічною підтримкою ордену єзуїтів, шкільна драма в XVI ст. набуває значного поширення в Польщі, а незабаром дістається й до України. В. Резанов наголосив на тому, що «єзуїти застали в Польщі розвинуту театральну традицію, на цей час поляки полюбляли сценічні вистави – шкільні, церковні, релігійно-полемічні. Враховуючи ці обставини, єзуїти в перші тридцять років своєї діяльности дозволяли учням розігрувати трагедії, комедії, містерії Різдва Христа, Страсті Господні і свято Євхаристії».9 Збереглися відомості про організацію єзуїтами церковних вистав у м. Пултуск на святі Божого Тіла 1578 р. (виконувався діялог про дерево життя); 1579 р. – діялог про Каїна і Авеля; 1580 р. – про старозавітного Мелхиседека; тексти подавалися польською мовою. Подібні діялоги звучали на святах і в инших містах Польщі, наприклад, 1671 р. на святі Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії у Кракові; 1688 р. в костелі Торуня вистава «Nowy raj, drzewem zywota zasadzony», де діяв змій, який спокусив праматір Єву.

Іван Франко робить висновок, що маючи давні історичні традиції, які беруть початок від народних обрядів і звичаїв, через вертеп XVII-XVIII ст., давнє українське театральне мистецтво стало одним із джерел українського театру XIX ст.

Вертеп зберігся в кількох оригіналах, власне сама скринька та варіянти тексту вертепу. Про популярність адаптованої різдвяної драми свідчать драматичні твори XIX-XX ст., автори яких під час роботи свідомо орієнтувалися на вертеп. Це «Уродова морока» П. Куліша, «Вертеп» В. Шевчука, «Вертеп» і «Милостиня Божа» Л. Старицької-Черняхівської. У цей час, 1876 р., з’являється Емський указ, згідно з яким забороняється друкувати українською мовою будь-які твори, крім художніх творів та історичних документів, ставити театральні спектаклі, не дозволялося прилюдне читання українською мовою будь-яких дисциплін.

У роки сталінського режиму, другої світової війни, повоєнної відбудови та застійної брежнєвської задухи до яскравого вертепного дійства митці не зверталися. Це було чотири десятиліття глибокої паузи. Лише в роки хрущовської відлиги, а власне наприкінці 1960-х або на початку 1970-х рр. вертеп знову привернув увагу режисерів та письменників. Користуючись вертепом, українські письменники XIX-XX ст. в найбільш несприятливих для нашої культури умовах порушували важливі проблеми національної ідентичности, боротьби за збереження мови, літератури, народу, держави.

Усіх драматургів XX ст. приваблювала й сама характерна особливість вертепної скриньки – можливість паралельного синхронного показу подій: народження і смерти, любови і ненависти, земного і небесного, реального і уявного. Можливо, тому О. Фрейденберґ назвав вертепну скриньку «загадковою»10.

Вертепна драма як адаптований варіант різдвяної шкільної драми XVII-XVIIIст. виявилася дуже живучою. Ще в 1936 р. було повідомлення про новознайдений куп’янський вертепний театр. Компактність скриньки, демократизм тексту забезпечили вертепові довговічність. Все описане знайшло свій відбиток і у вертепному дійстві сьогодення, яке ще збереглося в українському селі. Вертеп прикрашає і збагачує святкування празника Різдва Господа нашого Ісуса Христа.

Звичай колядувати на Різдво із обрядовою зіркою і козою, переодяганням, використання масок коріниться у культурі Київської Русі, а практика театралізованого відтворення біблійних сюжетів під час церковної служби (літургійна драма) стає поширеною в добу середньовіччя. Але спосіб споруджувати різдвяні ясла з персонажами різдвяної драми має, очевидно, західноєвропейське походження, пов’язане з обрядом Католицької Церкви, яка дозволяє фігурувати зображення святих. Таким чином, автентичний національний характер, поєднаний із західними впливами і літературною та фольклорною традицією, породжує унікальне явище українського вертепу.

Яка ж довга ця історія вертепу – від грецької культури до сьогодення! Що вплинуло чи впливає на її живучість і трансформації? Відповідь сформуємо словами Миколи Сулими, відомого дослідника української драматургії XVII-XVIII ст.: «Христос зупиняє плин профанного земного часу, він представ вісником Царства Небесного, йдеться про підняття до рівня сакрального змісту світу профанного, тобто про освячення земної людини і земного життя».11 Ця увага до релігії, до людини була трансформована новою українською літературою через вираження інтересу письменника до простої людини.

Ігор Дудич


Примітки:
1 Тлумачний словник української мови. – Харків, 2005.
2 Франко І. Твори: у 50 т. –К., 1983. – Т. 41. – С. 96.
3 Франко І. Твори: у 50 т. –К., 1981. – Т. 36. – С. 224.
4 Франко І. Твори: у 50 т. –К., 1983. – Т. 38. – С. 378.
5 Возняк М. Початки української комедії (1619-1819). – Львів, 1919. – С. 156.
6 Франко І. Твори: у 50 т. –К., 1981. – Т. 29. – С. 301.
7 Маяковський Є. Український вертеп. Розвідки й тексти. –К.,1929. – Вип.1. – С. 138.
8 Возняк М. Початки української комедії (1619-1819). – Львів, 1919. – С. 138.
9 Резанов В. К истории русской драми: Экскурс в область театра иезуитов. – Нежин, 1910. – С. 292-293.
10 Фрейденберг О. Сематика архитектуры вертепного театра // Декоративное искусство. – 1978. – № 2. – С. 41.
11 М. Сулима. Українська драматургія XVII-XVIII ст.